Кіт, який щоночі залазить під ковдру і влаштовується прямо на подушці — знайома картина для більшості власників. Спочатку це здається милим. Потім ви прокидаєтесь о п’ятій ранку від того, що тварина сидить на грудях і вимагає їжу, а ковдра вся в шерсті. Відучити кота від такої звички можна, але швидко не вийде — коти вперті і плани змінюють неохоче.
Чому кіт взагалі лізе в ліжко
Тут немає жодної містики. Ліжко тепле, м’яке, пахне господарем — а запах власника для кота асоціюється з безпекою. У дикій природі кошенята сплять притулившись до матері, і доросла тварина цю модель поведінки нікуди не діває.
Друга причина банальніша — комфорт. Матрац м’якший за будь-який лежак з зоомагазину, і кіт це прекрасно розуміє. Третя — увага. Якщо тварина звикла, що вночі можна штовхнути господаря лапою і отримати погладжування чи їжу, вона повторюватиме це щоразу.
Буває і так, що кіт шукає тепла взимку, коли батареї працюють погано, а власне лежаче місце стоїть десь у протягу. У такому разі варто спочатку розібратись з температурою в кімнаті, а вже потім щось привчати.
Створіть альтернативу, яка справді приваблива
Найпоширеніша помилка — купити котику якийсь дешевий лежак і думати, що цього достатньо. Не достатньо. Місце має конкурувати з ліжком господаря за комфортом, інакше кіт просто проігнорує альтернативу.
Що варто врахувати:
- лежак повинен бути теплим — можна покласти в нього старий светр господаря, тварина відчує знайомий запах;
- розмір має відповідати кота — деякі люблять розлягтися на весь зріст, інші воліють згорнутися клубком у закритому будиночку;
- місце розташування важливе не менше за сам лежак — якщо поставити його в холодному коридорі, кіт туди й носа не покаже;
- висота теж грає роль — багато котів обирають підвищені місця, тому лежак на підвіконні або спеціальна полиця часто спрацьовує краще, ніж щось на підлозі.
Іноді допомагає просто кілька варіантів одразу, розставлених у різних кутках квартири. Кіт сам обере той, що йому найбільше підходить, а ви побачите, яке місце стало улюбленим, і зможете зосередитись саме на ньому.
Робота з запахами
Коти орієнтуються на нюх набагато сильніше, ніж на зір. Ліжко господаря пахне ним — і це головна причина, чому туди тягне. Тому має сенс попрацювати з запахами в обидва боки.
По-перше, зробіть нове місце для сну привабливим за запахом — покладіть туди щось із власним запахом власника, або скористайтесь котячою м’ятою чи спеціальними феромонними спреями для котів (продаються в зоомагазинах, працюють на більшість тварин непогано).
По-друге, варто зробити ліжко господаря менш привабливим. Існують спреї з цитрусовим або хвойним запахом — коти їх не люблять. Кілька крапель на краю матраца або на підлозі біля ліжка можуть відбити бажання туди залазити. Головне — не переборщити, різкий запах не сподобається і людям.
Дотримуйтесь режиму, навіть коли лінь
Привчання кота — це в основному про послідовність, а не про якісь хитрі трюки. Якщо сьогодні ви пускаєте тварину в ліжко, бо втомились сваритись, а завтра проганяєте — кіт просто не зрозуміє правил гри і буде пробувати знову і знову.
Найкраще працює такий підхід:
- Щовечора перед сном відносьте кота на його місце і трохи погладьте там, щоб створити позитивну асоціацію.
- Якщо тварина вночі пробирається в ліжко — спокійно, без криків, відносите назад. Емоційна реакція господаря часто сприймається котом як гра або увага, а це тільки заохочує повторювати поведінку.
- Двері в спальню можна тримати зачиненими перший час, поки звичка не закріпиться — хоча деякі коти сприймають зачинені двері як виклик і починають дряпати та нявчати під ними всю ніч.
Зазвичай перші два-три тижні найважчі. Далі кіт або звикає, або господар здається. Чесно кажучи, багато залежить від характеру конкретної тварини — є коти, які змінюють звички за кілька днів, а є ті, що продовжують спроби місяцями.
Заохочення працює краще за покарання
Кричати на кота чи бризкати водою — метод, який радять рідше і рідше, бо ефективність його сумнівна. Тварина просто починає уникати господаря взагалі, а не конкретно ліжка, і довіра падає.
Замість покарання краще використовувати позитивне підкріплення. Коли кіт сам лягає на своєму місці — похваліть його, дайте ласощі, погладьте. З часом у тварини сформується асоціація: власне місце = приємні речі. Це працює повільніше за різкі методи, зате результат стійкіший.
Деякі власники використовують клікер-тренінг — той самий метод, що застосовують для собак. З котами він теж працює, хоч і повільніше. Клацання клікера в момент, коли тварина лягає на потрібне місце, з подальшим ласощем, поступово формує потрібну звичку.
Що робити з нічною активністю
Часто причина, чому кіт лізе будити господаря, не в самому ліжку, а в тому, що тварина просто голодна або сповнена енергії, яку не витратила за день. Коти — хижаки з природним піком активності в сутінках і на світанку, тому нічні набіги на господаря — це нормальна фізіологія, яку легше скоригувати, ніж перебороти.
Спробуйте активно погратись з котом ввечері хвилин 15-20 перед сном — з вудкою, м’ячиком, лазерною указкою (тільки не забувайте в кінці дати спіймати щось реальне, інакше тварина залишиться в стані фрустрації). Витрачена енергія суттєво знижує шанс нічних відвідин.
Годування теж має значення. Якщо останній прийом їжі був рано ввечері, до ранку кіт зголодніє і піде будити господаря о четвертій ранку. Автоматична годівниця з таймером на ранній час частково вирішує проблему — тварина йде їсти сама, а не до людини.
Якщо нічого не допомагає
Буває, що всі методи випробувані, а кіт як спав на ліжку, так і продовжує. У такому разі варто подумати, чи справді проблема така вже критична. Багато людей після кількох невдалих спроб просто змиряються — і живуть з котом в ліжку далі, без драм.
Якщо ж причина відмови впертіша — наприклад, здоров’я тварини або тривожність — варто звернутись до ветеринара чи фахівця з поведінки тварин. Іноді надмірна прив’язаність до господаря вночі — ознака стресу, і тоді треба працювати не з місцем сну, а з причиною тривоги загалом.
—
Привчити кота спати окремо реально, але це вимагає терпіння, а не одного чарівного методу. Комфортна альтернатива, робота з запахами, послідовність і заохочення дають результат набагато частіше, ніж крики чи покарання. І варто пам’ятати — кожен кіт індивідуальний, тому те, що спрацювало у сусіда, необов’язково спрацює у вас з першого разу.